Відкриття фестивалю "Білоруська Весна" - репортаж з перших рук

Можливо, я не маю права розкривати секрети, але преса - вона на те й преса, щоб робити з таємниць сенсації. Інакше - людям не цікаво.

3 травня о 13.00 на Майдані Незалежності відбулось урочисте відкриття фестивалю сучасної білоруської культури "Білоруська Весна 2009". Традиційна акція "Забіг на лижах по асфальту" вже третій рік привертає увагу публіки своєю... абсурдністю

Першого травня о 22.00 координатор фестивалю, назвем його N, і прес-аташе фестивалю, назвем її K, в найкращих звичаях прози XIXго, знаходились десь в районі БЖ з кіпою флаєрів, якими вони щедро ділились з охочими. Поки К пояснювала зацікавленим, хто такі білоруси, і де вони мешкають (на півночі від нашої країни), N марно дзвонив по телефону. І не міг додзвонитись, промовляючи собі під ніс "Цікаво - Таргоня - це хлопець чи дівчина?"

Таргоня, на щастя, це мій знайомий (таке от прізвище) - кажу від імені К. "А для чого йому дзвонити?" - запитала вона. - "Це правда, що він живе в приватному будинку? - питянням на питання відповів координатор. - у нього зберігаються наші лижі"

Тут невелика ремарка, яка безпосередньо стосується фестивалю. Білоруська Весна - фестиваль-естафета. Щороку до його організації долучаються нові люди, свіжі сили і ідеї. В той же час, хтось с "зубрів" фестивалю відходить на задній план через роботу, брак часу, - думками, звісно, залишаючись з білоруською Весною. Тому немає нічого дивного в тому, що місце зберігання лиж було дотепер невідомим.

Отже факт, що на світі існує Таргоня, що це хлопець, і що в нього в сараї стоять священні білоруські "асфальтні" лижі, відкрився дуже несподівано, і - дуже вчасно. Несподіваність і вчасність посилювались тим, що (а) Таргоня проживає на ДВРЗ, і (б) він як раз мав наступного ранку їхати з Києва. Думаю пояснювати, що 10 пар лиж і патиків транспортуються не пішки і не в 4 руки,  не треба...

Цитата з повчань Володимира Мономаха юним прес-аташе: "Ніколи НЕ розкривай внутрішню кухню організаторів"

Саме через вищенаведену фразу я не буду описувати процес пошуку вантажної машини, обличчя Таргоні, інтер'єр сараю, нічне відвідування офісу друзів фестивалю з лижами замість "тістечок до чаю", і те, що було далі.

Наступний день я провела у мріях і натхненні, розсилаючи запрошення на пресуху в УНІАНі і міркуючи про лижі і "Карнавал" - феєричну виставу від брестьського Вільного театру. А на ранок 3 числа, приміряючи ковзани (я навряд встигну взяти участь у забігу на лижах - так хоч у ковзанах покрасуюсь), отримала смс від координатора. "Карнавала нє будєт". Що ж, прибираємо з анонсів. Та й ковзани без карнавала - зайві...

Натомість, змагання видались на славу. Гловне, що були бажаючі бігати. На лижах. По асфальту. І бажаючих було багато. Особливо швидко бігав дідусь в першому старті. 34 року народження, як він сам зізнався. І вийшов у фінал!  Переміг, однак, інший учасник, молодштго віку. За традицією призера нагороджував хлопець в масці Аляксандра Григоравіча кубком Лукашенкі - блокіратором. Все в цьому світі символічне, як і номери спорстменів, значення яких старанно намагались розгадати глядачі: 1984; 13; о_О; 3,14; 2009 тощо. Значення цьогорічного кубку - блокіратор білоруської культури, вільний розиток якої є сповненим перешкод на території самої країни.
Згадаю і про путівку в місто-курорт Бобруйск, яку людина в масці Луки презентувала дідусеві з 1934 року - як призеру глядацьких симпатій.

Такий от кінець, але не казки, а лишень передмови, бо ж казка, друзі, триватиме до кінця Білоруської Весни. Наступна сторінка - наступна наша з Вами зустріч: п'ятого, о 18:30 в Кіноклубі НаУКМА. /Дивіться на сайті http://belarus.org.ua//